стосовно побиття підарів скажу так: судячи з відео, де п'ятеро гамселять одного, підарами в повному сенсі сутності своєї є якраз нападники, що до того ж, як останні сцикуни напали кількоро на одного, який судячи із статури покрутив би двох, і ще як боягузи, позатинали їбала масками.

стосовно того, що не дали провести парад, я - за. тому що бажання крокувать на параді уже по суті є хворобливим, і його треба прєсєч - що у ветеранів (а насправді ряжених), що у геїв, що у будь-яких інших придурків.

що інше означає крокувати парадом перед іншими, ніж демонстрацію власної винятковості, вищості, зверхності порівняно з рештою? сношайтесь собі вдоволь вздовж і поперек на своїх гноївках, але нехєр вивалювать своє спіднє на парадах перед усіма, мол вот ми какіє. я не вивалюю, і ви не вивалюйте. реалізуйтесь як люди, не зводьте всю свою унікальність до дупла  анального, ящітаю. це низько, якщо людину, яка є наслідком 20 млн років еволюції більш ніщо не характеризує і не виділяє поміж свого виду.

я також не розумію також в чому ущємляютца так сильно права сексуальних меншин, скажімо підарів, що вони вирішили демонструвати за статевою ознакою свою масовість і стадність. чи їм не дають працювать, як і натуралам на заводі токарями чи вантажниками на складі, укладати асфальт чи цеглу на будівництві, як це доступно натуралам? 

але я повстаю проти того, коли хтось під іноземними чи державними нашими навіть прапорами б'є нашого рідного підара. що це за хуйня - на дарницькому мосту стояли уєбні з триколорами. якого питається, біса? - я проти щоб нашу рідну підарасню били уєбні з ворожого стану. та і будь-хто хай не втручається. ну і звісно, бити гуртом одного ногами - це вже ссучена гнійна підарастія, не інакше.

нахуя стільки поетів?  запитує лакончіний і іскромьотний отрок igorajnen
який міг би, я не сумніваюсь в тому - заплісти ручаї з рим вдаліше ніж ті, що називають себе поетами.

Наче миша на сир, нєкто Андрій Любка, одразу після прочитання мною поста ігоряйнена, виклав на фб свій творчий доробок, тобто видроч, да ще, записавши його в аудіо.

Знаєте, на світі є дві нестерпних речі... Ні, на світі є значно більше нестерпних речей, але серед неужитково-нестерпних - поганий секс і погані вірші. З поганою прозою якось навіть простіше. Вона не настільки уїдлива.

Я колись писала про те, хто має право, на мою, звісно, думку, називатись поетами.

Жовтороте мурло, яке скосило від армії, розмазуючи по клавіатурі юначі козюлі на грант з податків і пожертв з Польщі, Німеччини чи Австрії, і хапа за мокрий вареник нажлукчену пивом чи дешевим вином мокрощєль на слемі в Бортничах чи там у Броварах, белькочучи стіши про "пиво", "одну на двох цигарку в ліжку, як колись" і ще якусь лабуду, типу " я втомився кінчати не в тебе в презерватив", -  та, хуйло - хто ти є?
Навчись спочатку пити пиво, курити, кінчати і складати стіши за власний рахунок, попрацюй кочегаром, офіціантом, вантажником, постраждай за свою поезію - посидь в обізьяннику, як мінімум - раз ГУЛАГами і лісоповалами уже нині не лякають, а тоді блядь, якщо твої вірші будуть переписувати таємно, під страхом того ж таки обізьянника, в зошит не прищаві бляді, а сиві дядьки - називайся, канєшно, поетом.

Щодо прецедєнта алсо - ця Любка якраз одразу вскрилась гноєм і навіть не збагне, що піддакуюча "рятівна" баба як реакція на щирий відгук, що вірш таки гівно - це жуть яке опущєнство, ну не знаю, що може буть гірше.

напротивагу Євро 2012 і убожеству офіціоза, прошу фейсбукчан долучатись до україно-англомовної спільноти Lost In Kyiv: http://www.facebook.com/groups/139652062734527/?notif_t=group_r2j

токо не чюр не сидіти там унилим гівном, а постити, писати, залучати своїх закордонних друзів.

Київ - тисячолітнє місто. Ні Янукович, ні Попов, ні Льоня Космос в його масштабах не значущі більше, ніж блоха на собаці.

ну давайте, хутко.
upd. 50 учасників за 50 хв. - круто!

Групен-фюрер (генерал-лейтенант) Штрооп, упійманий і засуджений американцями до смерті потрапив під польську юрисдицкцію і в очікуванні нового суду просидів у варшавській в'язниці чотири роки. 23 липня 1951 року суд оголосив вирок: смертна кара через повішання. Не надто дивним для знайомих із сталінським правосуддям є факт, що у серпні 1945 року  нова влада заарештувала капітана Армії Крайової Казімежа Мочарського і засудила його - звичайно, "за державну зраду", на 10 років, а потім, за співпрацю з нацистами - також до страти. 255 днів кат Варшави Штрооп і її захисник Мочарський просиділи у спільній камері. Якщо з катом Штроопом слідчі поводилися  згідно з міжнародними нормами, то зі "своїм" арештантом - постійні побиття, виривання волосся зі скронь і паху, припалювання шкіри, розчавлювання пальців рук і ніг, багатодобове "безсоння" - загалом 49 різновидів тортур.  За іронією, відпочивати від тортур між допитами, Мочарський міг лише в товаристві есесівця, що він зумів найефективніше використати і написати потім книжку загальносвітової ваги - "Бесіди з катом".

Українська тема виникає у "Бесідах з катом" неодноразово. Кар'єра Юргена Штроопа безпосередньо пов'язана з Україною: вистежував львівське підпілля, забезпечував охорону будівництва автомагістралі Львів-Сталіно, був начальником СС і поліції в Кіровограді, Миколаєві та Херсоні. Штрооп збирався по закінченню переможної для ІІІ Райху війни оселетися в Україні. "Гаразд, але як бути з українцями", - логічно зацікавився Мочарський. Перестріляти? Виморити голодом? Вивезти за Урал? Штрооп мав значно ефективніший план: із прагматичного погляду хтось же мусив би працювати на його безмежних угіддях. Крім витривалості, з естетичної точки зору Штрооп не хотів позбавляти себе втіхи - українці ще й добре співають. Тримати ж у покорі їх просто: треба лише змусити їх забути, що вони - українці. Яким чином? Залити їх дешевою горілкою, яку вони так люблять, і відібрати у них книжки українською мовою. Цього досить.

Цікаво, війна закінчилась, і перемогли в ній не німці. Важко позбутися враження, що незалежно від партійних кольорів всі наші уряди орієнтуються у своїй динаміці розвитку книговидавництва і горілчаної промисловості на узгоджений з райхсфюрером СС Гімлером план Юргена Штроопа. 

О. Бойченко. Мої серед чужих (цитату дещо скорочено).

Цвенькаючи з українським паспортом на кордоні в Катовіце кацапською, не дивуйтесь і не обурюйтесь, що вас там взувають в хвіст і в гриву - шманають, а то і відправляють назад. З поляків може не завжди виходять добрі європейці, але добре, що вони принаймні, залишаються добрими поляками.

виводячи на трибуни і вулиці ряжених. йобаний стид, блядь.

саме тому я на фб повідфрендила єбанатів, які фотографували ряжених і викладали з написами "спасібо, ми нєзабудєм", і "ньомпабєди".
крім Чеботарьовой. з нею я ще проведу роботу.

годно нєгодує з приводу абсурду єбоната Колєсніченки і його заяв.
незважаючи на те, що якби у нас не "корупція і диктатура", і душать бізнєс, навряд чи німецька МЕТРО АГ, ПРАКТІКЕР тут би так добре себе чухали. плюс незя не бачить очевидні перекоси і колоду в оці Меркель з приводу диктатури в Росії, яку таки не зрівнять з українською тільки тому, що там суцільно таємне управління завжди керувало в різних своїх іпостасях, - чи НКВД, чи КДБ, чи ФСБ- як його не назви, їх кодло було і буде тероризувати свій народ, мріючи про решту півсвіту на додаток. А у нас, тим часом, попри "страшне сусідство" біда в тім, що тупо, як не стережись, коли одні йдуть на фронт і в табори, знайдеться дебіл і петеушник, або просто сука-тіхарь, готовий прислужитись проти народу і ближнього свого, простігосподі.

і як рефрен попереднього поста, - а якби ми були пильніші від початку, то така свиняча голова як Колесніченко взагалі коментував би свої мнєнія на лавці перед тереконом із сємкових лушпайок з бабушкой Фьоклой в Донєцкой областє і окрєсностях, а не тявкав від імені України і українців, захищаючи какбе їх честь і гідність.

що ж, не маючи честі і гідності кожен, нам не повинно загалом буть дивно, що їх береться захищати едакій Колєсніченко чи який інший петеушник, в такий ось спосіб, якого при наявності гідності не було би там, де воно є.

Як відомо, гідність дається важче, ніж будь-що. Виходить, маючи і підтримуючи власну гідність, індивід подекуди мусить відмовлятись від особистої вигоди, комфорту, і навіть діяти, коли жлоб і хуторянин можуть спокійно відлежуватись.


( Read more... )

как ви можетє називать мотлохом такіє сокровіщя

і правда, - "как це назвать"?

і для чого називать очевидне шахрайство? уж впору за таке рило начистить, якби в реалі. такі пости я бачу не вперше.

хто слідкує за моїми записами в фб, тому вже ізвєсно, шо мені пощастило пожити кілька днів в Стамбулі "нетуристом". така удача - зустріти на вулиці людину, з якою можна дискутувати, обговорювати літературу, Бодріяра, бізнес, теорії змов, ну коротше, все, що хочеш. пливучи Золотим Рогом на поромі на Азійський бік, ми почали говорити про вплив ландшафту на темперамент, тобто характер, і зрештою долю народу, наче долю однієї людини, який серед цього ландшафту зупинився скількись там століть тому або виборов цей ландшафт в іншого народу. згадали Гумільова з цього приводу, як батька цієї теорії. я думала про те, що як і люди, цілі народи вибирали собі місце під сонцем, щоб оселитись і прожити свою долю, і найбільш відчайдушні, войовничі, вибрали краще місце під сонцем.
і раптом, крізь хмари вечірнього Стамбульського неба пробилось золотим червленим злитком сонце, що котилось на Захід.
Іліас сказав: "знаєш, я абсолютно погодився з Гумільовим, але є ще одна, найважливіша річ. світло. відбери світло в найкращого міста, і через два дні воно помре.
і тут мені спало на думку, що саме світло, точніше, його спектр робить місце. особливе і неповторне світло, яке може навіть приснитись, робить Царгород Царгородом, Рим Римом, Київ Києвом і т.д.
світло міста робить місто легендою. і в прямому, і в переносному сенсі.

         
  

ми запам`ятовуємо події і місця саме тим, яке там було світло. з дитинства нам сниться "своє" місто, яке ми впізнаємо саме за світлом. точніше нам сниться світло того міста, яке можливо, колись існувало для нас, чи можливо, тільки збирається втілитись в наших очах.
я ніколи не була в Аргентині, але коли я думаю про Буенос-Айрес Борхеса, мені ввижається передвечірнє світло. і я його впізнаю безпомилково.